Як коловертка пережила 24 тисячі років у мерзлоті — і що сталося після розморожування

Коловертка, яка провела близько 24 000 років у сибірській вічній мерзлоті, ожила після розморожування. Мікроскопічна багатоклітинна тварина не лише відновила життєдіяльність, а й почала розмножуватися. Для науки це особливо цікаво: йдеться не про одноклітинний організм, а про складнішу істоту з тканинами та органами.

Що відомо про коловертку, яка ожила після 24 тисяч років у льоду

Знахідку зробили в Сибіру, де зразок ґрунту зберігався у вічній мерзлоті приблизно 24 тисячі років. Після розморожування дослідники побачили, що коловертка повернулася до активного стану. Для порівняння: ці тварини зазвичай мають розмір близько 0,1–0,5 міліметра, тому роздивитися їх без мікроскопа неможливо.

Морфологічний аналіз, тобто вивчення будови тіла, і молекулярні дослідження віднесли організм до роду Adineta. За зовнішніми ознаками він нагадував сучасну Adineta vaga, яку раніше знаходили, зокрема, в Бельгії. Водночас точний вигляд давньої коловертки можна оцінити лише під збільшенням — це не «доісторичний монстр», а крихітна прозора тварина.

Як давня коловертка змогла розмножуватися без партнера

Після пробудження організм почав розмножуватися партеногенетично. Це означає, що для появи потомства йому не потрібне запліднення: нові особини розвиваються з незапліднених яйцеклітин.

Такий спосіб розмноження особливо корисний для одиночної істоти, яка опинилася в ізоляції. Одній коловертці не довелося шукати партнера — вона дала початок новій клональній культурі в лабораторії. Саме це дозволило вченим працювати не лише з первісним зразком, а й з його нащадками протягом наступних експериментів.

Чому коловертки витримують екстремальне заморожування

Секрет виживання пов’язують із криптобіозом. У цьому стані обмін речовин та інші життєві процеси сповільнюються майже до непомітного рівня, тому організм витрачає мінімум енергії.

Бделоїдні коловертки вже давно відомі стійкістю до висихання, холоду та нестачі їжі. Попередні експерименти показували, що вони можуть переживати температури від -20 до 0 °C протягом шести-десяти років. Однак 24 тисячі років — це приблизно у 2400–4000 разів довше за такий підтверджений проміжок, тому сибірська знахідка стала окремим науковим викликом.

Ймовірно, під час заморожування організм захищає клітини від пошкодження кристалами льоду, але точний набір механізмів досі з’ясовують. Саме клітинні процеси, а не незвичний зовнішній вигляд, становлять головну цінність цього відкриття.

Чи витримали заморожування нащадки давньої істоти

Так. Дослідники охолоджували коловерток приблизно на 1 °C за хвилину, після чого залишали їх у замороженому стані щонайменше на сім днів. Після розморожування тварини залишалися живими.

Це показало, що здатність переносити холод збереглася й у потомства. Втім, семиденний лабораторний тест не можна прирівнювати до 24 тисяч років у природній мерзлоті: умови, швидкість охолодження, тиск і склад ґрунту були різними. Іншими словами, експеримент підтвердив стійкість коловерток, але не відтворив усю історію давнього організму.

Що саме ще не пояснила ця знахідка

Науковці поки не мають остаточної відповіді, як саме коловертка зберегла життєздатність упродовж тисячоліть. Відомо лише, що після розморожування вона відновила активність, розмножилася, а її нащадки також пережили повторне охолодження.

Подальші дослідження можуть допомогти зрозуміти, як живі клітини захищаються від тривалого холоду. Такі знання потенційно цікаві для кріобіології — галузі, яка вивчає збереження клітин, тканин і біологічних зразків за наднизьких температур. Але переносити властивості коловертки безпосередньо на людей поки зарано: між мікроскопічною твариною та людським організмом величезна різниця.