Оказывается, динозавры вполне годились в пищу (хотя были нюансы)

Вчені починають розкривати несподівану істину про те, яким могло бути м’ясо динозаврів на смак і кого з них можна було б безпечно подати до столу. Від мускулистих хижаків до ніжних травоїдних — нові дані відкривають доісторичне меню з досить несподіваного боку.

Зазвичай ми дивимося на динозаврів через призму еволюції чи масового вимирання. Але дискусії в наукових колах відкрили новий, дещо гастрономічний ракурс: якби ці гіганти існували сьогодні, чи змогли б люди їх їсти? І це не просто цікавість. Оскільки сучасні птахи є прямими нащадками певних видів динозаврів, їхня фізіологія слугує своєрідною «живою моделлю». Це дозволяє припустити, яким було доісторичне м’ясо на смак і, що важливіше, чи не було воно отруйним.

Одразу розставимо крапки над «і»: мова не йде про клонування чи синтетичну біологію. Вчені йдуть іншим шляхом — вони використовують перевірені дані про будову м’язів, раціон і склад тіла та порівнюють їх із сучасними тваринами. Мета проста — зрозуміти, чи став би стейк із трицератопса чи тиранозавра делікатесом, або ж, можливо, останньою вечерею, пише видання Indian Defence Review.

Палеонтологи зазначають: хоча скам’янілості не можуть зберегти смак чи текстуру, анатомія дає достатньо підказок.

Травоїдні проти хижаків: битва смаків

Стив Брусетті з Единбурзького університету, визнаний авторитет у світі динозаврів, відповідає на це прямо: «Динозаври точно були їстівними, принаймні для інших динозаврів», — розповів він виданню The Naked Scientists. Найвідоміші хижаки, такі як тиранозавр або велоцираптор, полювали на своїх сородичів, і це вже доказ того, що м’ясо було придатним для споживання.

Брусетті додає цікаву деталь: люди, як і більшість хижаків, інстинктивно віддають перевагу м’ясу травоїдних тварин. «Найсмачнішими, ймовірно, були б саме рослиноїдні динозаври», — вважає він. Тут працює аналогія з сучасністю: ми їмо корів, овець та оленів, але зазвичай уникаємо м’яса вовків чи левів через його жорсткість і специфічний різкий запах.

Ключову роль відіграє будова м’язів. Травоїдні гіганти на кшталт трицератопса або стегозавра, ймовірно, мали розподіл жиру та м’язів, схожий на сучасний худобу. Тому їхнє м’ясо могло нагадувати яловичину або оленину. А верховні хижаки на кшталт Ти-Рекса — це суцільні м’язи, насичені міоглобіном. Їхнє м’ясо було б темним, пісним і жорстким, щось середнє між крокодилятином і дичиною.

Високий вміст міоглобіну (білка, що зберігає кисень і робить м’ясо червоним) зазвичай означає багато волокон і мало жиру. Це впливає не лише на смак, а й на способи приготування. Зажарити таке на грилі було б помилкою.

Отрута та екологічні ризики

Але «їстівне» не завжди означає «безпечне». Брусетті та його колеги наводять приклад птахів питоху з Нової Гвінеї. Їхнє м’ясо містить потужний нейротоксин батрахотоксин. Пташка не виробляє його сама, а отримує з жуків, якими харчується.

Цей принцип міг діяти й у мезозойську еру. Якщо динозавр споживав отруйні рослини чи комах із хімічним захистом, його тканини могли перетворитися на біологічну зброю. І звичайна термічна обробка тут би не допомогла.

Навіть якщо відкинути отруту, залишається фізика. Великі хижаки мали настільки розвинену мускулатуру та сполучну тканину, що їхнє м’ясо було б надзвичайно жорстким. Комбінація «мало жиру — багато грубих волокон» перетворила б приготування на справжній виклик. Традиційні методи тут були б безсилі.

Пташиний слід

Найбільше підстав для спекуляцій, звичайно, дають птахи, яких наука офіційно класифікує як живих динозаврів. «Курка — такий же динозавр, як трицератопс чи бронтозавр», — пояснює Брусетті, підкреслюючи нерозривний еволюційний зв’язок.

Птахи демонструють величезну палітру смаків: від ніжного курячого м’яса до насиченої качки чи індички. Це підтверджує теорію, що м’ясо динозаврів також варіювалося від м’якого до дикого і жорсткого.

Окрім анатомії, є ще й молекулярні знахідки. У 2007 році дослідники з Університету Північної Кароліни знайшли сліди колагену та гемоглобіну в рештках тиранозавра. Ці білки, відповідальні за структуру м’язів і перенесення кисню, підтверджують: їхнє м’ясо було червоним і біологічно не дуже відрізнялося від того, що ми бачимо у сучасних хребетних.

Теорія без дегустації

Незважаючи на ажіотаж, реально спробувати «бургер із бронтозавра» неможливо. Скам’янілості не зберігають ДНК повністю, а сучасна наука не здатна відновити живі клітини. Фрагменти білків дають уявлення про структуру, але цього недостатньо для клонування чи вирощування м’яса в пробірці. Навіть проєкти з відтворення мамонтів спираються на матеріал, якому тисячі, а не 65 мільйонів років.

Тому питання залишається чисто теоретичним. Але воно чудово демонструє, як еволюційна біологія може давати відповіді на прості людські питання, поєднуючи науку про м’ясо, екологію та історію життя на Землі.