Чому вашу доброту кидають у бруд і топчуть

Коли хорошого дуже багато, воно не цінується.
У цьому оповіданні наводиться приклад зі шкільної їдальні, де діти витрачали хліб бездумно, беручи його скільки завгодно і навіть метаючи один одного шарки, потім топтали хліб на підлозі. Цей випадок ілюструє, що навіть навчальні розповіді про працю хліборобів та страждання голоду не завжди вчать цінувати ресурси.
Згодом, коли діти отримали доступ тільки до обмеженої кількості хліба і більше не могли собі дозволити витрачати його, вони почали цінувати кожен шматочок. Цей досвід підкреслює важливість обмежень та поваги до ресурсів, а також попереджає про можливу нестачу та труднощі в майбутньому.

Відповідь на питання про те, чому іноді не цінують нашу доброту, любов і допомогу, полягає в тому, що вони надаються дуже легко і без обмежень. Начебто вони лежать на таці та доступні всім у необмеженій кількості. Люди можуть брати їх наскільки завгодно, а коли наїдяться чи насититься, викидають їх як щось неважливе, навіть сміючись. Коли добро виходить надмірно і не становить цінності, воно може бути недооцінено і навіть втрачено.

Коли хороше надається без будь-яких зусиль і є удосталь, воно перестає бути цінним і важливим в очах інших людей.
Ваша щедрість може призвести до того, що ви даруєте занадто багато, занадто легко, і навіть не просіть нічого натомість, навіть слова "дякую". Ви не оцінюєте цінність вашого добра. Неважливо, це ваш хліб чи ще чийсь, кожен ресурс і благо має свою цінність. Ми не створили їх самі - це дари, які ми отримали, чи то здоров'я, сили, фінанси чи здібності.

Тому, якщо ви продовжуєте роздавати добро без обмежень і без вимоги подяки, воно може бути неоціненим і навіть втраченим. Добро обмежене і цінне, і не слід витрачати його безконтрольно. Ми також відповідаємо за те, як ми використовуємо свої ресурси.

Можливо, в майбутньому прийдуть часи, коли добро цінуватиметься більше, і його не вистачатиме. Найкраще шанобливо ставитися до того, що ви робите для інших і вимагати поваги до себе. Це дозволить уникнути важких часів, які іноді вчать цінувати речі через нестачу та страждання.